Під поверхнею землі триває піджиття. Паралельний світ, створений на противагу світлому й осяяному сонцем. У піджитті людське переплітається з нелюдським. Коридори виштовхнутих спогадів, підперті кістками землі, мігрують разом з корінням і зміщуються. Саме в їхній тісний простір потрапляють уламки історії про жінок з орунського Magdalenenheim-у. Основним заняттям мешканок цього «притулку для пропащих дівчат» була робота в пральні. Фрагменти історій проникають у структуру землі, обіймаючи її часточками вилитої мильної води. Пам’ять тієї води кольорова: біла сукня – сіра вода, червона блузка – рожева вода, сині штани – блакитна вода. А сльози? Сльози у піджитті течуть своїми артеріями, іноді перетворюються на пару і, просочуючись крізь траву і ґрунт, позначають свою присутність.

На місці колишнього протестантського цвинтаря сьогодні лежить парк, прокладено колії, стоїть будівля поліклініки та височіють багатоповерхівки. Саме тут я розповідаю свою історію. Тут ставлю посудини з кольоровою рідиною і з’єдную їх у лінію, яка дугою позначає уявні межі цього місця. Уявіть собі: жінки стоять півколом і плачуть, а їхні сльози стікають у керамічні посудини, що стоять під ногами. Тепло і біль просочуються в коридори піджиття. Вода має різні стани концентрації, але, випаровуючись, зливається з нашими подихами й забутими історіями. Одну з таких історій можна послухати, одягнувши навушники – це спроба надати слово забутим героїням цього місця. Прогулюючись парком, вслухайся у слова. Сходячи зі стежки, відчуй подих. Дивлячись на землю під ногами, шукай поглядом того, що заховано глибше – шукай ознаки піджиття.

Текст: Маґдалена Франчак
Дякую Александрі Абаканович, Анні Садовській та Анні Зелінській за допомогу у створенні орунської вона-історії.

ПРИМІТКА: аудіо частина інсталяції буде доступна для прослуховування в додатку ECHOES за допомогою власних навушників. Радимо встановити його до початку фестивалю.

МАҐДАЛЕНА ФРАНЧАК (вона/її) займається візуальними мистецтвами. Авторка малюнків, фотографій та скульптур у розповідному стилі, що вступають у діалог з навколишнім публічним простором. Їй належить створення Номадичної Студії. Авторка публікацій на мистецьку тематику. Одна з кураторок проєкту «Маніфести для майбутнього». Аспірантка Жешувського університету, керівник – Ядвіґа Савіцька. У своїй художній практиці прагне переосмислити чинний порядок світу, надаючи формам нових значень. З’єднуючи між собою вихоплені з реальності форми, створює історію про утопічний світ, в якому кожен голос може звучати з однаковою силою, не заглушуючи при цьому інший.